Традиції, пов'язані з 29 лютого

Помиляється той, хто вірить у забобони, пов'язані з високосним роком. Високосні роки зовсім не такі жахливі, як вважають забобонні люди, і факти це підтверджують: природних катастроф та інших бід і нещасть у такі роки аж ніяк не більше ніж у "звичайні".  Утім, і сьогодні є люди, які переконані: саме 29 лютого - найжахливіша і найнебезпечніша дата у високосному році, коли в житті і так все йде шкереберть. Саме тому вони намагаються не призначати на цей день ані весіль, ані переїздів, і взагалі не планувати жодних важливих справ. 

У наших далеких предків забобони були особливо поширеними, годі й казати: у них 29 лютого асоціювалося виключно з напастями. Так, стародавні слов'яни вважали, що це - день появи Злого Касіяна, зустріч з яким простому смертному нічого доброго не обіцяє: мовляв, від одного погляду Касіяна можна залишитись і без здоров'я, і без достатку.  29 лютого люди намагалися з дому не виходити, навіть худобу на пасовище не виганяли. 

В народних приповідках і легендах Київщини та Лівобережжя цей святий виглядає понурим і злим чоловіком. «Чому ти Касіяном дивишся!» — кажуть дітям, що дивляться на людей з-під лоба. «Касіян оком накинув — не буде з цього народженого добра!» — цей вираз найчастіше застосовується до телят, лошат та інших свійських тварин, які народилися в Касіянів день.

Щодо погоди, то спостерігають: якщо на Касянів день багато снігу, то буде велика повінь. Якщо собаки катаються — до снігу, а то й до хурделиці.

А ось Шотландія поставилася до цього дня по-своєму. У 1288 року там був прийнятий закон, який дав можливість жінкам свататися до чоловіків, причому робити це дозволялося тільки 29 лютого, за умови, що з-під сукні, яку одягне на сватання дівчина, буде видно кромку спідньої сорочки, зшиту із багряної фланелі. Чоловіка, який відповідав відмовою, карали штрафом у розмірі одного фунта. Від покарання звільняли лише тих, у кого вже були наречені. Сьогодні цей закон має символічне значення. Але традиція, яка спочатку зародилася в V столітті в Ірландії, збереглася: в скандинавських країнах 29 лютого досі вважається єдиним днем, коли жінка може запропонувати руку і серце чоловікові. І, між іншим, настання цієї дати з нетерпінням чекають багато мешканок європейської півночі. 

29 лютого не раз ставав днем знаменних історичних подій. Ось лише деякі з них. У 1504 році Христофор Колумб, знаючи про повне місячне затемнення, яке повинно було відбутися 29 лютого, зумів обдурити аборигенів Ямайки, які відмовилися постачати європейцям продукти харчування. Мореплавець пригрозив їм тим, що якщо вони і надалі будуть так поводитись, іспанський бог забере в них місяць. І коли затемнення сталося, збожеволілі від жаху індіанці впали до ніг Колумба. Продуктове постачання відновилося. 29 лютого 1860 року завершився судовий процес у справі сумнозвісного німецького теолога Вільгельма Бруно Лінднера (Wilhelm Bruno Lindner), якого звинуватили у крадіжці цілої низки найцінніших творів мистецтва і рукописів з університетської та міської бібліотек Лейпцига. Він був засуджений до шестирічного ув'язнення. 29 лютого 1916 року американський інженер-будівельник Артур Хейл запатентував розроблену ним модель "конюшинової" розв'язки, яка забезпечує відсутність перетину проїжджих частин автомагістралей. 29 лютого 2004 року фільм "Повернення короля", заключна картина кінотрилогії "Володар кілець" новозеландського режисера Пітера Джексона, завоював всі 11 "Оскарів", на які він був номінований. Це - рекордна кількість нагород Американської кіноакадемії для одного фільму. До того моменту за всю історію кінематографа таку ж кількість статуеток зуміли отримати лише дві стрічки: "Бен-Гур" Вільяма Уайлера і "Титанік" Джеймса Кемерона. 

Як кажуть забобонні люди, немає нічого страшнішого за народження 29 лютого: ніби на людей, які побачили світ цього дня, чекають лише хвороби та нещастя. Утім, серед таких "невдах" опинились уславлені у світі меценат, колекціонер та покровитель художників та музикантів, герцог Альбрехт V Баварський, видатний італійський композитор Джоаккіно Антоніо Россіні, легенда американського джазу та свінгу Гленн Міллер, американський астронавт Джек Роберт Лусма, радянський спортсмен та олімпійський чемпіон з боротьби у важкій вазі Іван Богдан, німецька акторка Ванесса Юнґ. За даними статистики, шанс народитись 29 лютого - приблизно 1 до 1500. Однак коли святкувати свій день народження тим, хто цей шанс таки отримав? Знаний німецький афорист Ґеорґ Крістоф Ліхтенберґ вирішив допомогти таким людям. У своєму есе "На втіху нещасним, які народились 29 лютого" він запропонував детальну схему святкування для "невдах" на кожен рік. Наприклад, той, хто з'явився на світ до шостої ранку, може відзначати день народження 28 лютого. Тому, хто народився наприкінці доби, краще відзначати своє свято 1 березня. А той, хто народився у проміжку між шостою ранку та опівднем, спочатку два роки святкують 28 лютого, а на третій рік - 1 березня. Потім цикл повторюється. Для тих, хто народився у проміжку між 12 годиною та 18 годиною, графік такий: перший рік - 28 лютого, наступні два - 1 березня, а там вже знову 29 лютого.

Матеріали з сайту: http://ukr.obozrevatel.com/

145 років від Дня народження Доньки Прометея

                                                 Стояла я і слухала весну,
                                                 Весна мені багато говорила, 
                                                 Співала пісню дзвінку, голосну 
                                                 То знов таємно-тихо шепотіла.

                                                 Вона мені співала про любов,
                                                 Про молодощі, радощі, надії, 
                                                 Вона мені переспівала знов
                                                 Те, що давно мені співали мрії

21 лютого - День рідної мови

Усі найголовніші іноземні мови можна вивчити за шість років, 

але для вивчення своєї недостатньо цілого життя. 

Вольтер

ЦІКАВО ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ТРИЗУБ

19 лютого 1992 року Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України.

Цікаві факти про тризуб:
1. Найбільший в Україні тризуб розташовується в Івано-Франківській області. Він був викладений з білого каменю в 1992 році на схилі гори. Під гербом викладено рік і слово “воля”. Автором цього витвору став колишній вояк УПА Анастасій Козак, який таким чином вирішив вшанувати своїх побратимів. Місце він обрав не випадково – саме тут відбувались жорстокі бої між повстанцями сотні Пилипа Орлика та більшовиками. Анастасію довелось добре попрацювати: герб достатньо великий, на нього пішло дві вантажівки каменю, який він переносив вручну в двох сумках (а на той час йому було вже 70 років). Навколо тризуба висаджені смерічки і туї, а фундамент обладнаний канавами, щоби каміння не змістилось. Сьогодні за пам'яткою доглядають місцеві школярі.
2. Тризуб – це відображення Рарога – вісника небесної справедливості,  сокола, який летить з висоти донизу. В багатьох древніх цивілізаціях цей птах асоціювався з чимось високим: у стародавньому Єгипті – це був символ Сонця, в Монголії сокіл знищив “сонячного перевертня”, перси асоціювали його з царською владою, індіанці та слов'яни називали так доблесних воїнів. У вруваннях наших предків саме сокіл сидів на верхівці світового дерева. Тому дехто вважає, що саме падаючий вниз сокіл став прототипом родового гербу Рюриковичів. 
3. Тризуб – язичницький символ. Рідновіри розповідають, що малий герб (Тризуб, Триглав, Трійця) – симол Божественного світу. Тому князі брали його за ознаку влади, проголошуючи себе намісником Бога на землі.
4. У тризубі зашифровано цифру 3 (яка колись позначалась літерою Ш). Число три з поконвіку означало Божественний порядок. Наприклад у єгиптян воно асоціювлось із Тріадою: поєднанням двох елементів, що веде до появи третього. В їхньому розумінні світ складаєтсья з трьох рівнів: небесний, земний і підземний; людина має три аспекти: дух, душа і тіло; в кожному явищі є три стадії: виникнення, розгортання, знищення.

Софія Русова і її педагогічна концепція

Велике слово – школа! Се скарб найкращий кожного народу, се ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, се шлях до волі, до науки, до добробуту. У вселюдськім житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу.

Софія Русова

Софія Русова - український педагог, літературознавець, прозаїк,громадська діячка, одна із піонерок українського жіночого руху. Народилася 18.02.1856 р. в місті Олешня Чернігівської губернії.

Найважливіші принципи педагогічної концепції Русової:

• гуманізм
• демократизм
• народність
• природовідповідність
• культуровідповідність
• особистісно орієнтований підхід
• соціальна обумовленість виховання
• загальнолюдські цінності

Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.

Ідея національного виховання — головна й визначальна в педагогічній концепції С.Русової, яка в методологічному плані набуває основної й найважливішої закономірності розвитку теорії і практики освіти, школи, виховання.

У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами.

Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.

Джерело: Wikipedia

Гоголь і доля його "Мертвих душ"

У ніч з 11 на 12 лютого 1852 року Гоголь спалив другий том своїх "Мертвих душ"...

Останні чотири роки свого життя Гоголь прожив в Москві, в будинку на Нікітському бульварі. Саме там, за переказами, він спалив другий том «Мертвих душ». Будинок належав графу А. П. Толстому, який прихистив у себе вічно невлаштованого і самотнього письменника і робив все для того, щоб він відчував себе вільно і зручно. 

За Гоголем доглядали, як за дитиною: обіди, сніданки і вечері подавали куди і коли йому було завгодно, прали одяг і навіть розкладали його до комода. При ньому, крім домашньої прислуги, був молодий слуга Семен, розторопний і відданий. У флігелі, де жив письменник, завжди стояла незвичайна тиша. Він ходив з кутка в куток, сидів, писав або катав хлібні кульки, які, як він говорив, допомагали йому зосередитися і вирішувати складні завдання. Але, незважаючи на сприятливі умови для життя і творчості, в будинку на Нікітському бульварі вибухнула остання, дивна драма в житті Гоголя. 

Багато з тих, хто особисто знав Миколу Васильовича, вважали його людиною потайливою й таємничою. Навіть друзі та шанувальники його таланту відзначали, що він був схильний до лукавства, обманів і містифікацій. І на прохання самого Гоголя висловитися про нього, як про людину, відданий його друг Плетньов, відповів: «Істота потайна, егоїстична, пихата, недовірлива і всім жертвує для слави ...» 

Гоголь жив своєю творчістю, заради неї він прирік себе на бідність. Все його майно обмежувалося «найменшою валізою». Другий том «Мертвих душ», головна праця життя письменника, результат його релігійних пошуків, повинен був бути скоро завершений. Це була праця, в який він вклав всю правду про Росію, всю свою любов до неї. «Праця моя велика, мій подвиг рятівний», - говорив Гоголь друзям. Проте в житті письменника настав переломний момент ... 

Почалося все в січні 1852 року, коли померла Є. Хомякова. Він вважав її гідною жінкою. І після її смерті зізнався своєму духівникові, протоієрею Матфею (Костянтинівському): «На мене знайшов страх смерті». З цього моменту Микола Васильович постійно думав про смерть, скаржився на занепад сил. Все той же батько Матвій вимагав від нього залишити літературні праці і, нарешті, подумати про свій духовний стан, стримати свій апетит і почати постити. Микола Васильович, прислухаючись до порад духівника, став постити, хоч і не втратив звичайного свого апетиту, тому страждав від нестачі їжі, ночами молився, спав мало. 

З точки зору сучасної психіатрії можна припустити, що у Гоголя був психоневроз. Подіяла на нього так сильно смерть Хомякової або ж була ще якась причина для розвитку у письменника неврозу - невідомо. Зате відомо, що в дитинстві у Гоголя були напади, які супроводжувалися тугою і депресією, настільки сильними, що одного разу він сказав: «Повіситись або потонути здавалося мені як би схожим на якісь ліки і полегшення». А в 1845 році в листі до Н.М. Язикова Гоголь писав: «Здоров'я моє стало поганенько ... Нервове тривожне занепокоєння ... лякають мене самого ». 

Можливо, що саме це підштовхнуло Миколу Васильовича зробити найдивніший вчинок у його біографії. У ніч з 11 на 12 лютого 1852 року він покликав до себе Семена і наказав принести портфель, в якому зберігалися зошити з продовженням «Мертвих душ». Під благання слуги не губити рукопис, Гоголь поклав зошита в камін і підпалив їх свічкою, а Семену сказав: «Не твоє діло! Молись! » 

Вранці Гоголь, мабуть, сам вражений своїм поривом, сказав графу Толстому: «Ось, що я зробив! Хотів було спалити деякі речі, давно на те приготовані, а спалив все. Як лукавий сильний - ось він до чого мене посунув! А я було там багато ділового усвідомив і виклав ... Думав розіслати друзям на пам'ять по зошиті: хай би робили, що хотіли. Тепер все пропало ».

Джерело: http://arhiv-statey.pp.ua/index.php?newsid=23090

"Повчання дітям" Володимира Мономаха - перший у Давній Русі дидактично-художній твір

Основні повчання Володимира Мономаха

• «Не забувати убогих та якщо можете, по силі нагодуйте їх і подавайте милостині безбатченкам. Та вдову обороніть, не дайте більш дужим згубити людину. Ким би він не був, невинний чи винуватий перед вами, не губіть та не веліть позбуватися його; якщо і провинився хто в смерті, не плюндруйте християнської душі.» — цим він каже,що не важливо від ситуації,роду,положення у суспільстві,потрібно завжди залишатися людиною,допомагати оточуючим! Я впевнена,що у нашому житті все підвладно закону «бумеранга» — щоб ти не зробив,погане,чи хороше,воно до тебе повернеться. Тому з цим повчанням я повністю згодна!
• «Якщо, все ж таки, вам прийдеться цілувати хрест перед братами рідними або перед будь-ким, то насамперед запитайте власного серця, на чому ви спроможетеся стояти непохитно, і тільки-тільки після цього цілуйте. А давши клятву, не переступайте її, бо ви згубите душу свою.» Думаю це значить,що прийнявши якесь рішення та пообіцявши щось собі чи комусь іншому,потрібно цього дотримуватись і виконувати.
• «Повік-віків не майте гордощів у серці своєму і у розумі, а проголосіть : сьогодні я живий, а завтра помру; усі ми смертні.» Це висловлювання мені подобається більша за все,через те,що воно втілює мої рідні думки. Завжди дотримувалась правила убивати в собі гордість,особливо по відношенню до близьких та рідних , вона ні до чого тобі буде,коли ти залишишся самотнім!
• «Старих поважайте, неначе батька, а молодих, як братів своїх рідних.» Як би у наш час усі люди дотримувались цього правила,то були найщасливішими. Бо зараз,людей похилого віку,які декілька літ тому назад творили наше майбутнє,намагаючись зробити все,щоб нам жилось добре,багато з молоді не поважають і відносяться байдуже! Це дуже мене засмучує.
• «Пам’ятайте, як повчав мудрий Василь,підтягнувши коло себе юнаків: при старших варто помовкувати, премудрих уважно слухати, старшим підкорятися, із однаковими і юними мати одностайність і розмови вести без лицемірства, та якнайбільше розумом вбирати буцімто губка. Не лютувати словом, не паплюжити нікого в розмові, не сміятися забагато. Очі держати додолу, а душу ввись.» Вважаю, що це означає поважати старших, прислухатися до їх порад,з однолітками бути чесним і ставитися,як до себе! Тоді тебе будуть поважати і ти досягнеш успіху у житті!
• «В домі своєму не лінитесь, та за всім пильнуйте самі, не покладайтесь на Бога чи на отрока, аби не насміялися люди ні над оселею вашою, ні над вашим обідом.» Кажучи іншими словами,місце,де ти живеш-твій показник тебе для оточуючих. Не потрібно на когось сподіватись,чогось чекати,а робити все самому. Ненавиджу безлад,він не дає змоги вільно пересуватися,відчувати себе у затишку. Тому підтримує це повчання та дотримуюсь його,чого раджу кожному. Кожна річ повинна мати своє місце!
• «Обману остерігайтесь,та пияцтва, та облуди, від того душа ваша гине і тіло.» Ще ніколи,за всю історію людства, брехня,пияцтво,блуд не приносили нічого гарного. У брехні ти путаєшся та з часом забуваєш,що є справжнім,а що ні. Пияцтво та блуд знищують твоє здоров’я, що не робить тебе щасливішим.
• «Куди б ви не вертали стежину рідною землею, не давайте творити зло та шкоду отрокам своїм ні у селах, ні у посівах, щоб люди не проклинали вас. А куди б не прийшли та де б не затрималися, наситьте та напийте нужденного.» Де не був би ти,не має значення, чи твоє це рідне село,чи чуже,допомагай людям і вони допоможуть тобі. Тоді у будь-якому місці будеш почувати себе в затишку та теплі))
• «Хвору людину провідайте. Небіжчика проведіть в послідню дорогу, адже усі ми смертні.» Це повчання про те,що не потрібно залишатися байдужим до людей з проблемами,бо ви теж можете опинитися у такій ситуації і залишитись самотнім у ній!
• «Щонайбільше поважайте гостя, звідкіля б він до вас не прийшов: простий або вельможний, або посол; якщо не маєте змоги по шанувати його подарунком, то хоча б пригостіть його їжею та питтям, адже він, пересуваючись далі, возвеличить вас у всіх землях доброю або злою людиною.» Думаю,що це значить,що потрібно з повагою та обережність ставитися до незнайомих людей. Адже відомо,що слава завжди йде попереду людини.

Перша друкована книга українського автора (7 лютого 1483 р.)

Як відомо, в середині ХV століття Йоганн Гутенберг сконструював перший в Європі друкарський станок; книгодрукування швидко поширилося у західних країнах, стало одним із могутніх чинників епохи Просвітництва. До Східної Європи друкарський станок прийшов через більш як 100 років; так, у Москві першу книгу було надруковано 1563 року; в ті самі часи запрацювала Острозька друкарня.

Мало відомо, однак, що задовго до цього і невдовзі після винаходу Гутенберга в Римі була надрукована книга (на латині) під назвою «Прогностичні міркування щодо поточного 1483 року магістра Георгія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини». Це була перша друкована книга українського автора. На сьогодні у світі залишилося всього три примірники «Прогностичних міркувань…» (в Україні — жодного), які вже кілька століть циркулюють серед європейських раритетів і згадуються у каталогах першодруків. Так, у каталозі Мюнхенської антикварної фірми за 1896 рік написано: «Оця перша книжка автора з Русі, досі невідома, є вельми рідкісна, унікальна. Вона особливо важлива не тільки з огляду на автора, але також і за своїм змістом». (За Юрієм Дупленком, «Українознавство», 2003.)

За змістом «Прогностична оцінка поточного 1483 року»— це астрологічний календар.На основі аналізу взаємного розташування небесних світил і оцінки різних небесних явищ автор робить передбачення про земні події.

На початку «Прогностика…» вміщена віршована присвята Юрія Дрогобича тодішньому римському папі Сикстові IV. Вступний вірш-присвята написаний елегійним дистихом (поєднання гекзаметра з пентаметром). Юрій Дрогобич турбується долею людського роду, оспівує розум, який людину «звеличує над світом», дає їй «могутню владу».

У трактаті автор подає також відомості з різних природничих наук. Зокрема, визначено з точністю до години і хвилини час двох майбутніх місячних затемнень і фаз Місяця впродовж усього року, подано певні вказівки про видимий рух планет. Заслуговують на увагу наведені у книжечці відомості з географії.

Ще у вступі Юрій Дрогобич надзвичайно сміливо, як для його часу, однозначно стверджує пізнаваність Світу:

«Хоч і далекі від людей простори неба, та не такі віддалені від розуму людського. Ми знаємо із наслідків про їхні причини, а з цих останніх наслідок пізнаємо».

Відомий земляк Климент Квітка

Є люди, які мають заслужене місце в історії української культури ХХ століття, але про кого незаслужено забули майже всі, окрім вузьких фахівців і групки інтелектуалів. Він був етнографом, фольклористом, музикознавцем, який зібрав і записав, зберіг для нащадків шість тисяч народних пісень. У 1929 роки Всеукраїнська Академія наук висунула його кандидатуру на обрання дійсним академіком. 

Все це про нашого земляка, уродженця Сумщини, чоловіка всесвітньовідомої "доньки Прометея" Лесі Українки - Климента Квітку.

"В музичній фольклористиці він має величезні заслуги не тільки, як збирач народних пісень на терені України, Росії, Середньої Азії, але як видатний теоретик мислитель. В молоді студентські роки, великий вплив на його світогляд мало особисте знайомство і зв‘язки з Миколою Лисенком, з Оленою Пчілкою, розуміється Лесею Українкою. Квітка був організатором першого в Україні музично-фольклористичного осередку, кабінету музичної етнографії при Всеукраїнській академії наук. Цей кабінет, до речі, займався не тільки фольклором України, але і фольклором національних меншин, що жили в Україні. А це був перший такий прорив і дуже важлива новація для історико-прорівняльних досліджень" - зауважує професор Софія Гриця.

Цікаво про Климента Квітку:
Незнайомий знайомець Климент Квітка
Серед моря її пісень
Рок у житті жінок Климента Квітки

До Дня народження Володимира Самійленка

 Український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач.

       Іван Франко сказав про Самійленка:

«Він українець, свідомий українець, усею душею відданий своїй країні та своєму народові,— і се в Росії тип поки що свіжий, тип, можна сказати, будущини. От тим то він такий дорогий і любий кожному українському серцю, такий саморідний та національний — не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного ґрунту. Він живо відчуває всі зневаги і всі — на жаль, такі нечисленні — радощі рідного народу». «Творчість Самійленка, – як писав Олег Бабишкін, – збагатила українську літературу, розширила її рамки, збагатила українську мову, розкрила світові її скарби і цим забезпечила Самійленкові місце в історії української культури».  Українська мова Пам’яті Т. Г. Шевченка Діамант дорогий на дорозі лежав,  — Тим великим шляхом люд усякий минав, І ніхто не пізнав діаманта того. Йшли багато людей і топтали його. Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов, І в пилу на шляху діамант він найшов. Камінець дорогий він одразу пізнав, І додому приніс, і гарненько, як знав, Обробив, обточив дивний той камінець, І уставив його у коштовний вінець. Сталось диво тоді: камінець засіяв, І промінням ясним всіх людей здивував, І палючим огнем кольористе блищить, І проміння його усім очі сліпить. Так в пилу на шляху наша мова була, І мислива рука її з пилу взяла. Полюбила її, обробила її, Положила на ню усі сили свої, І в народний вінець, як в оправу, ввела, І, як зорю ясну, вище хмар піднесла. І на злість ворогам засіяла вона, Як алмаз дорогий, як та зоря ясна. І сіятиме вік, поки сонце стоїть, І лихим ворогам буде очі сліпить. Хай же ті вороги поніміють скоріш, Наша ж мова сія щогодини ясніш! Хай коштовним добром вона буде у нас, Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас, Щоб, поглянувши сам на створіння своє, Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!» 1885 р. Про Володимира Самійленка дізнаємося більше тут: "Володимир Самійленко: до вічних істин через сучасне буття" Володимир Самійленко. Коротко про митця. Гумор і Сатира поета. Володимир Самійленко

115 років тому народився Валер'ян Підмогильний

    

Неореаліст, представник "розстріляного відродження", зачинатель нової української прози.

Основні твори:  романи «Місто», «Невеличка драма», повісті «Остап Шаптала», «Повість без назви», оповідання «Добрий Бог», «Син», «Історія пані Ївги». 

«Серед свого покоління Підмогильний вирізнявся особливою твердістю світобачення. Менше за інших він упадав у лірику. Він був одним, може, єдиним, справді великим українським прозаїком», - стверджує авторитетний літературознавець і критик Юрій Шерех (Шевельов).

Більше про Валер'яна Підмогильного дізнаємося тут:

"Він вирізнявся особливою твердістю світобачення"

Психологічні горизонти творчості Валер'яна Підмогильного

"Мала проза" Валер'яна Підмогильного на тлі катеринославських реалій 1920-х років

"Бібліограф. письменник, культурний діяч"

День бабака

2 лютого відзначається День бабака. Це свято раніше відзначали лише у США та Канаді, але поступово воно стало популярним і в інших країнах. Саме 2 лютого потрібно спостерігати за поведінкою бабака, що вилазить з нірки, щоб зрозуміти, чи скоро прийде весна.

Традиційно вважається, що похмурий день, коли бабак не може бачити свою тінь і тому виходить спокійно, свідчить про те, що зима вже закінчується, тому варто чекати ранню весну. У сонячний день бабак може бачити свою тінь, тому він ховається. Це означає, що зима затримається ще, як мінімум, на шість тижнів.

Святкування в американських і канадських містах відбувається дуже активно. У цей день прийнято проводити тематичні фестивалі. Вони зазвичай приваблюють багато туристів. Фестиваль, який проводиться в американському штаті Пенсільванія, став всесвітньо відомим після виходу фільму під назвою «День бабака». Символом свята тут вважається бабак на ім'я Філ.

Сьогодні у світі живе декілька відомих бабаків-метеорологів: Панкссатонейский Філ, Уайртонский Вілі, Бальзакскій Біллі, Генерал Беарегард Лі та інші.

Відомо, що поява Дня бабака непрямо пов'язана зі Стрітення Господнім, яке здавна відзначали християни. На Стрітення було заведено передбачати погоду.

Джерело: http://beyond.ua/den-babaka

Борис Пастернак 
Цей лютий! Час для сліз і віршів 

          Цей лютий! Час для сліз і віршів, 
  Що не стихають ні на мить, 
      Коли гримить, гуркоче хвища 
Й весною чорною горить. 
               Прольотку взяти. За шість гривень, 
              Крізь благовіст, крізь схлип коліс - 
      І чим скоріш - туди, де злива 
    Гучниша від чорнила й сліз. 
     Де раптом, як звуглілі груші, 
        З дерев десятки чорних птиць 
  Зірвуть додолу і обрушать 
   Суху печаль на дно зіниць. 
 А там земля іще чорніша, 
І вітер криками пропах, 
       І чим раптовіш, тим точнише 
       Вірші складаються в сльозах. 

Перекладач: Микола Рябчук