Театр корифеїв – одна з найяскравіших сторінок українського театру. Фактично це перший професійний театр в Україні. Офіційно прийнято вважати, що театр засновано в 1882 році в Єлисаветграді (нині Кіровоград). У 1881 році український театр під керуванням Марко Кропивницького відокремився від російського і польського, а через рік був заснований «Театр корифеїв».
Слово «корифей» – грецького походження, що означає «керівник хору» або «заспівувач». Іншими словами, так елліни звали художнього керівника драми. М. Кропивницький був особистістю неабиякою. Його феноменальний творчий талант дав Україні драматурга, режисера, актора, композитора, музиканта, художника, педагога і відмінного керівника. І читець, і жнець, і на дуді грець, художній керівник підібрав блискучу трупу тих років. Серед акторів театру були вихідці з сім’ї Тобілевичів: Іван Карпенко-Карий (актор і драматург), Панас Саксаганський (актор), Микола Садовський (актор) і Марія Садовська-Барілотті (актриса і співачка). Цікаво, що перший український театр довгий час залишався й кращим – Кропивницький зумів підібрати людей так, що їх особистий творчий потенціал не затьмарював інших акторів, але доповнював їх.
Театр корифеїв не носив суворої спрямованості – в репертуарі були і трагедія, і комедія. Однак національні сцени завжди показували головне: хоч народ і залишався жебрачим і пригнобленим, він, тим не менш, залишився нескореним і живим. Російський уряд безліч разів забороняв вистави, а найбільш серйозні твори цензори взагалі намагалися не пропускати на сцену. Комічні ж постановки пропускалися легко.
На момент заснування театру його репертуар був невеликим – постановки за творами Івана Котляревського, Тараса Шевченка та Григорія Квітки-Основ’яненка «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Назар Стодоля», «Шельменко-денщик» і «Сватання на Гончарівці». Надалі репертуар розширився за рахунок постановок драматургії Марко Кропивницького, Михайла Старицького та Івана Карпенка-Карого. Вони й режисерували свої власні роботи, і грали в них. Серед найвідоміших робіт театру – постановки «Запорожець за Дунаєм», «Катерина», «Галька», «Продана наречена» і відома «Енеїда» І. Котляревського. Своєрідним бунтом й незаперечною перемогою на сцені стала постановка «Ревізор» Миколи Гоголя українською мовою в 1907 році. Домогтися дозволу на постановку і перевести комедію зміг Садовський, він же грав роль Городничого. Театр показував не просто акторську гру, він радував публіку хоровим співом, виступами танцювальних ансамблів, сценами музичного та вокального характеру. Це був самий свіжий, не схожий ні на що погляд на театр, який задав тон його розвитку наступним поколінням.
Цікаво, що в 1885 році театр розділився на дві паралельні групи – щоб реалізувати свій творчий потенціал повною мірою, драматурги змушені були піти на такий крок. Частина колективу залишилася з засновником руху, частина пішла зі Старицьким.
27 жовтня 1882 р. на сцені міського театру в Єлисаветграді Марко Кропивницький поставив драму «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, головну роль у ній виконувала Марія Заньковецька. Так розпочалась історія українського професійного Театру корифеїв. Його діяльність була пов’язана з іменами братів Тобілевичів – Іваном Карпенком-Карим, Миколою Садовським і Панасом Саксаганським та їхньою сестрою – Марією Садовською-Барілотті, Марком Кропивницьким і Михайлом Старицьким, Марією Заньковецькою, Любов’ю Ліницькою, Ганною Затиркевич-Карпинською та іншими видатними акторами. Вони були справжніми подвижниками національного драматичного мистецтва.
