неділя, 27 березня 2016 р.

Золотий вік українського театру

Театр корифеїв – одна з найяскравіших сторінок українського театру. Фактично це перший професійний театр в Україні. Офіційно прийнято вважати, що театр засновано в 1882 році в Єлисаветграді (нині Кіровоград). У 1881 році український театр під керуванням Марко Кропивницького відокремився від російського і польського, а через рік був заснований «Театр корифеїв».
Слово «корифей» – грецького походження, що означає «керівник хору» або «заспівувач». Іншими словами, так елліни звали художнього керівника драми. М. Кропивницький був особистістю неабиякою. Його феноменальний творчий талант дав Україні драматурга, режисера, актора, композитора, музиканта, художника, педагога і відмінного керівника. І читець, і жнець, і на дуді грець, художній керівник підібрав блискучу трупу тих років. Серед акторів театру були вихідці з сім’ї Тобілевичів: Іван Карпенко-Карий (актор і драматург), Панас Саксаганський (актор), Микола Садовський (актор) і Марія Садовська-Барілотті (актриса і співачка). Цікаво, що перший український театр довгий час залишався й кращим – Кропивницький зумів підібрати людей так, що їх особистий творчий потенціал не затьмарював інших акторів, але доповнював їх. 
Театр корифеїв не носив суворої спрямованості – в репертуарі були і трагедія, і комедія. Однак національні сцени завжди показували головне: хоч народ і залишався жебрачим і пригнобленим, він, тим не менш, залишився нескореним і живим. Російський уряд безліч разів забороняв вистави, а найбільш серйозні твори цензори взагалі намагалися не пропускати на сцену. Комічні ж постановки пропускалися легко.
На момент заснування театру його репертуар був невеликим – постановки за творами Івана Котляревського, Тараса Шевченка та Григорія Квітки-Основ’яненка «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Назар Стодоля», «Шельменко-денщик» і «Сватання на Гончарівці». Надалі репертуар розширився за рахунок постановок драматургії Марко Кропивницького, Михайла Старицького та Івана Карпенка-Карого. Вони й режисерували свої власні роботи, і грали в них. Серед найвідоміших робіт театру – постановки «Запорожець за Дунаєм», «Катерина», «Галька», «Продана наречена» і відома «Енеїда» І. Котляревського. Своєрідним бунтом й незаперечною перемогою на сцені стала постановка «Ревізор» Миколи Гоголя українською мовою в 1907 році. Домогтися дозволу на постановку і перевести комедію зміг Садовський, він же грав роль Городничого. Театр показував не просто акторську гру, він радував публіку хоровим співом, виступами танцювальних ансамблів, сценами музичного та вокального характеру. Це був самий свіжий, не схожий ні на що погляд на театр, який задав тон його розвитку наступним поколінням.
Цікаво, що в 1885 році театр розділився на дві паралельні групи – щоб реалізувати свій творчий потенціал повною мірою, драматурги змушені були піти на такий крок. Частина колективу залишилася з засновником руху, частина пішла зі Старицьким. 
27 жовтня 1882 р. на сцені міського театру в Єлисаветграді Марко Кропивницький поставив драму «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, головну роль у ній виконувала Марія Заньковецька. Так розпочалась історія українського професійного Театру корифеїв. Його діяльність була пов’язана з іменами братів Тобілевичів – Іваном Карпенком-Карим, Миколою Садовським і Панасом Саксаганським та їхньою сестрою – Марією Садовською-Барілотті, Марком Кропивницьким і Михайлом Старицьким, Марією Заньковецькою, Любов’ю Ліницькою, Ганною Затиркевич-Карпинською та іншими видатними акторами. Вони були справжніми подвижниками національного драматичного мистецтва.

неділя, 20 березня 2016 р.

Ведучі СТБ до Дня народження Ліни Костенко





неділя, 13 березня 2016 р.

Педагогічні погляди А.С.Макаренка

  • Перша стратегічна лінія його світогляду — віра в педагогіку, її випереджуючу функцію в розвитку дитини, підлітка, юнака. Він постійно підкреслював, що справжня педагогіка живиться самим життям.
  • Для кожної епохи і для кожного покоління, вважав А. С. Макаренко, мета виховання повинна визначатися діалектично, тобто її потрібно знаходити у вимогах суспільства в даний час.
  •  У  гармонії суспільного та особистого інтересів він бачив щастя людини і суть виховання. Виховання в колективі він розглядав як метод, спільний для всіх і який у той же час дає можливість розвиватися кожному.
  • Гуманізм полягає не в красивих словах і деклараціях, а у відповідальності, повсякденній реальній роботі зі створення нормальних умов для здорового побуту, навчання, праці, освоєння професії, фізичного зростання і духовного росту молодої людини.
  • "Колектив учителів і колектив дітей, — писав Макаренко, — це не два колективи, а один колектив, і перш за все колектив педагогічний".
  • За Макаренком, "дисципліна — це перш за все не засіб виховання, а результат, і вже потім вона стає засобом". Дисципліна формується повагою до колективу, захопленістю навчанням, працею.
  • "Виховати людину, — писав А. С. Макаренко, — значить виховати перспективні шляхи досягнення завтрашньої радості".
  • "Потрібно йти назустріч постійному прагненню дітей до гри".
  • "Виховання дітей — це легка справа, коли вона робиться без нервів, на основі здорового, спокійного, нормального, розумового і веселого життя".
  • В основу виховання колективу і особистості А. С. Макаренко ставив колективну працю, органічно поєднану з навчанням, грою, спортом.
  • Багато уваги приділяв Макаренко питанням фізичного й естетичного виховання дітей і молоді. На першому місці повинне стояти завдання — випустити здорове покоління.
  • Значним внеском у педагогічну науку є вчення Макаренка про батьківський авторитет, основою якого є життя і праця батьків. Він дав глибокий аналіз різних типів авторитету (придушення, відстані, чванства, педантизму, резонерства, любові, доброти, дружби, підкупу).
  • А. С. Макаренко вважав, що хороших людей можуть виховати лише щасливі батьки. Якщо до шести років дитина виховувалася правильно і в ній виховані певні звички активності і гальмування, то на таку дитину ніхто не вплине погано. Дуже шкідливо впливають на дітей сварки і роздратованість у сім'ї — ознака розпущеності, відсутності дисципліни, недоліків у світогляді. 


четвер, 10 березня 2016 р.

Устим Кармалюк – подільський месник за кривди народні

На Поділлі постать Устима Кармалюка є найвідомішою і найбільш шанованою в національній пам’яті українців. Останнім гайдамакою називали Кармалюка дослідники його повстанської епопеї, що тривала понад 20 років і охопила Поділля, частину Київщини і Бессарабії.
Його образ оспіваний і у народних піснях:
За Сибіром сонце сходить...
Хлопці, не зівайте:
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
Повернувся я з Сибіру,
Та не маю долі,
Хоч, здається, не в кайданах,
А все ж не на волі.
Маю жінку, маю діти,
Та я їх не бачу!
Як згадаю про їх долю —
Сам гірко заплачу!
Куди піду, подивлюся —
Скрізь багач панує,
У розкошах превеликих
І днює, й ночує.
Убогому, нещасному —
Тяжкая робота
А ще гіршая неправда —
Вічная скорбота!
Зібрав собі славних хлопців...
Що ж кому до того?
Засідаєм при дорозі
Ждать подорожнього.
Чи хто іде, чи хто їде,
Так час нудно ждати,
Що не маю пристанища,
Ані свої хати.
Асесори, ісправники
За мною ганяють, —
Більше ж вони людей вбили,
Як я гріхів маю!
Зовуть мене розбійником,
Що людей вбиваю, —
Я багатих убиваю,
Бідних награждаю.
З багатого хоч я візьму,
Убогому даю;
А так гроші розділивши,
Гріха я не маю.


середа, 9 березня 2016 р.

Тарас Шевченко – провісник нового життя, народний пророк, титан духу.

Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими, босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.

Він перед нами стоїть, як світоч.
Він перед нами горить і світить.
Він перед нами, він серед нас,
Бо допалав він, але не згас…

В грудях народу - у кожній жилці,
В гаях народних – у кожній гілці,
У кожній хвильці твого Дніпра
Цвіте твій голос і не вмира.

Твій голос повнить пшеничний колос,
Бо те, за що діди боролись,
Твій сон щасливий, зоря твоя,
Велика, вольна, нова сім’я.

В похилій хаті, край села,
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасові дала

Кріпачка – мати ,вбита горем.


пʼятниця, 4 березня 2016 р.

Оксана Пахльовська "Це вечір був. І вулиця вже темна..."


Це вечір був. І вулиця вже темна.
Старий ліхтар. І вітер. І озон.
Збирався дощ. Ти грав мені Шопена.
Лілові очі мружив горизонт.

І срібний клен під вікнами хитався.
Світився дощ крізь сутінки завіс.
Скляний собор із музики і сліз
прозорим дзвоном в тиші осипався.

Хтось запалив високі канделябри.
Крізь темні хмари музику почув.
А вітер кидав у вікно троянди,
вологі від весняного дощу.

На карті смутку контури стирались.
Пробило північ з вежі дзигаря.
Над кожною свічею загоралась
злотиста й тиха в сутінках зоря.

А хтось над нами плакав і моливсь.
І в ніч пішов. А голос той зостався.
Прозорим дзвоном в тиші осипався
скляний собор із музики і сліз.

четвер, 3 березня 2016 р.

Всесвітній день письменника

За рішенням конгресу Міжнародного ПЕН-клубу від 1986 року 3 березня відзначається Всесвітній день письменника

Як найвідоміші у світі письменники створювали свої шедеври...
У кожної творчої людини, а особливо у майстрів пера, є свої напрацьовані роками методи створення шедеврів. До вашої уваги цікаві факти про письменників:
Розпочинаючи роботу  над своїм новим твором, Оноре де Бальзак закривався в кімнаті на кілька місяців, щільно закривав вікна, щоб у його кабінет не проникало денне світло. Так він писав при свічках, одягнений в халат, по 18 годин щодня.
А Вольтер одночасно писав по кілька творів. Сідаючи за робочий стіл, він, залежно від настрою, брав певний рукопис і продовжував над ним працювати.
Жуль Верн витрачав багато годин на день на вивчення наукової літератури, виписуючи цікаві факти на спеціальні картки. Складеній ним картотеці могло б позаздрити і вчене товариство: в ній було більше 20 000 карток.
А ось небезпечний факт з цікавих фактів про письменників:
Напевно, усім відома легенда про середньовічного швейцарського лучника Вільгельма Телля: він, за непослух німецькому наміснику, був змушений стріляти в яблуко, розміщене на голові власного сина, і Телль не промахнувся. Надихнувшись цією історією, американський письменник Вільям Берроуз на одній з вечірок захотів здивувати гостей. Він поставив склянку на голову своїй дружині Джоан Воллмер і вистрілив з пістолета – від кулі в голову дружина померла.

Оноре де Бальзак

Франц Кафка був дуже скромною людиною. Все, що він писав, він майже не публікував, зате обов’язково читав вголос трьом своїм празьким друзям. Будучи змореним тяжкою хворобою, він попросив свого друга на ім’я Макс Брод спалити після його смерті всі його роботи, включаючи кілька незакінчених романів. Брод це прохання не виконав, а, навпаки, – забезпечив публікацію творів, що принесли Кафці всесвітню славу посмерно.
Свою першу книгу «Гаррі Поттер і філософський камінь» Джоан Роулінг закінчила в 1995 році. Літературний агент, який погодився її представляти, посилав рукопис у 12 видавництв, але скрізь його відхилили. Тільки через рік рукопис прийняло  маленьке лондонське видавництво Bloomsbury, хоча його головний редактор навіть після схвалення книги був упевнений, що Роулінг не заробить багато на дитячих книгах, і радив знайти їй постійну роботу.