Устим Кармалюк – подільський месник за кривди народні

На Поділлі постать Устима Кармалюка є найвідомішою і найбільш шанованою в національній пам’яті українців. Останнім гайдамакою називали Кармалюка дослідники його повстанської епопеї, що тривала понад 20 років і охопила Поділля, частину Київщини і Бессарабії.

Його образ оспіваний і у народних піснях:

За Сибіром сонце сходить...

Хлопці, не зівайте:

Ви на мене, Кармалюка,

Всю надію майте!

Повернувся я з Сибіру,

Та не маю долі,

Хоч, здається, не в кайданах,

А все ж не на волі.

Маю жінку, маю діти,

Та я їх не бачу!

Як згадаю про їх долю —

Сам гірко заплачу!

Куди піду, подивлюся —

Скрізь багач панує,

У розкошах превеликих

І днює, й ночує.

Убогому, нещасному —

Тяжкая робота

А ще гіршая неправда —
Вічная скорбота!

Зібрав собі славних хлопців...

Що ж кому до того?

Засідаєм при дорозі

Ждать подорожнього.

Чи хто іде, чи хто їде,

Так час нудно ждати,

Що не маю пристанища,

Ані свої хати.

Асесори, ісправники

За мною ганяють, —

Більше ж вони людей вбили,

Як я гріхів маю!

Зовуть мене розбійником,

Що людей вбиваю, —

Я багатих убиваю,

Бідних награждаю.

З багатого хоч я візьму,

Убогому даю;

А так гроші розділивши,

Гріха я не маю.